Мистецтво народилося разом з homo sapiens. У мистецтві людина знаходить і нові знання, і відповіді на життєво важливі питання, і заспокоєння від повсякденної суєти, і насолоду. Справжній витвір мистецтва завжди співзвучний думкам читачів, глядачів, слухачів. До старих видів декоративного мистецтва відноситься художнє кування. Художні ковані вироби давно використовуються в архітектурному середовищі. Художня ковка і вироби кування донесли до наших днів незвичайну красу старовинної архітектури. Але цю незвичайну красу треба побачити. Кіровоградський педагог, поет, краєзнавець Вадим Смотренко відноситься до тих людей, які цю красу бачать, цінують її. Він бачить красу в незвичному, буденному. А з цим треба народитися.

Народився 27 грудня 1934 року в селі Костромка Апостоловського району Дніпропетровської області в родині вчителів Василя Артемовича та Олени Олексіївни, де культом були література та мистецтво.

З початком Великої Вітчизняної війни, коли батько пішов на фронт, родина Вадима Смотренка переїхала до родичів у село Новогригорівка Долинського району, а в 1943 році в Кіровоград – на батьківщину матері. Навчався Вадим спочатку в школах-семирічках №22 та №18, а потім в середній школі №6. Любов до історії рідного краю виявилась ще в шкільні роки. Вадим Васильович часто згадує, що першу краєзнавчу «історію» він записав, коли ще навчався в школі. Багато цікавого він почув від своєї матері Олени Олексіївни. До речі, вона дружила з Оленою Розовою, свекрухою мужньої кіровоградської підпільниці Олени Бурьянової. Захопленість краєзнавством продовжилась в студентські роки. У 1958 році Вадим Смотренко закінчив історико-філологічний факультет Кіровоградського педагогічного інституту ім. О.С.Пушкіна.

Спочатку Вадиму Васильовичу довелося відслужити в армії, потім він почав працювати вчителем в селі Катеринівка Кіровоградського району, де викладав російську мову, історію, географію та малювання.

З 1965 по 1980 роки Смотренко викладав на кафедрі російської літератури Кіровоградського педагогічного інституту імені О.С.Пушкіна. Читав лекції з історії давньоруської літератури та російської літератури ХVIII століття, також викладав методику та виразне читання. Лекції та практичні заняття викладача запам’яталися не одному поколінню педагогів – випускників КДПІ ім. Пушкіна. Його шанують як в Україні, так і далеко за її межами. Адже В.В. Смотренко був куратором ще й узбецьких груп, що навчалися на той час у нашому вузі. А студентів філфаку, окрім захоплюючих деталей у розповіді про Ігорів похід, окрім майстерно вибудуваних уроків виразного читання, інтригувало ще й те, що викладач – поет і краєзнавець. У 1979 році за високі результати у науковій підготовці студентської молоді Вадим Смотренко удостоївся звання «Відмінник народної освіти УРСР».

Все життя поруч з викладацькою діяльністю Вадим Васильович займається краєзнавством, він - знавець єлисаветградських старожитностей, автор та ведучий радіо- і телепередач з історії рідного краю. Дослідник місцевого ковальського мистецтва. Розуміючи, що деякі вироби ковальського мистецтва з часом можуть бути знищені, Вадим Смотренко створив унікальну колекцію малюнків художньої ковки будівель Єлисаветграду ХІХ – ХХ ст., підготував книгу «Художній метал Єлисаветграда». Він також є головним консультантом книги Віктора Петракова «Маленький Париж. Елисаветград в старой открытке», яку видано в 2004 році в Москві.

У всіх добрих справах Вадима Васильовича підтримує родина. Дружина Тамара Іванівна - вчитель англійської мови, викладала в СШ №32. Донька Олена працює в камерному оркестрі “Концертіно” Кіровоградської обласної філармонії. Вона також цікавиться краєзнавством. Онука Анастасія навчається у 8 класі Кіровоградської середньої школи №4.

Останні років тридцять Вадим Васильович не просто займається дослідженням архітектури Кіровограда, також який слід залишив у нашому місті архітектор Андрій Достоєвський, молодший брат відомого російського письменника Федора Достоєвського, але перш за все вивчає художню ковку. Проводить екскурсії вулицями міста Кіровограда. Часто екскурсантами є кіровоградські школярі.

Вадима Смотренко цікавить творча спадщина архітектора Андрія Достоєвського. Побачивши фотокартку школи в селі Красновершка Компаніївського району Кіровоградської області, Вадим Васильович зрозумів, що десь він цей будинок уже бачив. Уважніше вивчивши фото, дослідник виявив схожість будівлі з приміщенням мистецького факультету Кіровоградського педагогічного університету. Тільки школа удвічі більша за факультет. Фактично в Кіровограді розміщена одна половинка школи в Красновершці. І автором проекту школи, яка будувалась як маєток відомого на Єлисаветградщині мецената Соколова-Бородкіна, був Андрій Достоєвський, вважає Вадим Смотренко.

А що ще проектував Андрій Достоєвський? Точно було відомо лише про одне з господарчих приміщень у районі фортеці, яке сьогодні є корпусом лікарні. Та саме за допомогою сімферопольських будинків кіровоградський дослідник Вадим Смотренко виявив архітектурну спадщину Достоєвського у Кіровограді. Пройшовши вулицями кримської столиці, дослідник побачив чимало споруд, які є точною копією будинків на центральних вулицях Кіровограда. Дізнавшись, що ці будинки в Сімферополі проектував Андрій Достоєвський, Вадим Смотренко зробив висновок, що архітектор активно використовував попередньо напрацьовані проекти. Тобто будинки в Кіровограді стали прототипами будинків у Сімферополі.

Вадим Смотренко вважає, що саме Достоєвський запроектував так звані снігові парапети - металеві бар’єри на дахах будинків. Це не просто парапети – це чудова художня ковка. Не повторюється жодний малюнок.

Якщо говорити про парапети, то їх можна багато знайти на різних будинках. Також всередині. Наприклад, спортивний клуб “Зірка”. Там зберігся парапет, який зробили ще за часів Ельворті – засновників заводу «Червона зірка». Або будинок головпоштамту (майстерня художньої ковки Шаца і Наймана). Ще один чудовий парапет можна побачити в старому корпусі педагогічного університету (колишня жіноча гімназія, яка будувалась за проектом архітектора Олександра Лішневського).

Краєзнавець, поет і педагог Вадим Смотренко своє місто поважає, любить і знає. Саме він дослідив, що у XIX столітті місто Єлисаветград, тепер Кіровоград, було не лише мистецьким і освітнім центром. Тут існувала одна з найпотужніших на території України шкіл художньої ковки. Тепер, всебічно дослідивши явище, краєзнавець ділиться секретами з сучасними ковалями, розповідає про художню ковку всім тим, хто любить наше місто і цікавиться його історією.

Після зустрічей з Вадимом Васильовичем починаєш інакше дивитися на прикраси будинків. Бачиш численну кількість чудових оздоблень, таких як картуші. Картуш - скульптурна (ліпна) або графічна прикраса у вигляді декоративно обрамленого щита чи напіврозгорнутого згортка, на яких вміщують написи, герби, емблеми тощо. Картуші прикрашають парадні входи до палаців. В давнину їх зображали на документах, географічних картах, надгробках тощо. На будинках Кіровограда їх величезна кількість, як, наприклад, на приміщенні міської бібліотеки імені Бойченка, головпоштамта, мистецького факультету педагогічного університету імені В.Винниченка, приміщенні неврологічного відділення 3-ої міської лікарні, на будинку по вулиці Гоголя.

Маскарон (або Маска) - вид скульптурної прикраси (барельєф або горельєф) у формі голови людини, тварини чи фантастичної істоти. Виконується з каменю, деревини, гіпсу, металу тощо і вміщується під антаблементами, на фасадах будинків, фронтонах дверних і віконних прорізів, стовпах, капітелях колон, фонтанах, а також на предметах побуту — меблях, посуді тощо. Маскарони найхарактерніші для готики, ренесансу і особливо для бароко. Їхньою функцією спочатку було відлякування злих духів, щоб ті не потрапили в будинок. Зрештою маскарони стали чисто декоративним елементом.

Еркер – частина споруди, що здіймається над першим поверхом і виступає за межі основного обсягу у вигляді напівкруглого, трикутного, чотирикутного або багатогранного у плані заскленого балкону. Часто складається з кількох поверхів, збільшуючи корисну площу приміщень, поліпшуючи їхнє освітлення.

Кожен майстер ковальської справи мав свій стиль, почерк. Вадим Смотренко вирізняє цілі вулиці, які, схоже, були закріплені за тим чи іншим ковалем. У Кіровограді з XIX ст. діяло одночасно до 32 ковальських майстерень. Прізвища Коваленко, Ковальчук, Коваль, Ковач і дотепер найпоширеніші в місті. Є мікрорайон - Ковалівка. Визнаними майстрами були сім'ї Володимирських, Шаца і Наймана, Миколи Петренка. Роботи цих майстрів або їхніх учнів можна знайти по всій колишній Російській імперії. Вадим Васильович стверджує. Що майже всі вироби художньої ковки в Єлисаветграді були виготовлені з одного й того же металу. Інженер заводу Ельворті Коль спеціально замовляв цей сплав у Сполучених Штатах.

Вадим Смотренко розповідає, що більшість кованих виробів на старих будинках є не тільки прикрасами, але й своєрідною візитною карткою господаря, розповідають про його захоплення, рід, іноді ми бачимо ініціали. Взяти, наприклад, будинок по вул. Пушкіна, 62. Замовляла проект цього будинку людина, яка займалася хімією. Про це свідчить нам знак алхіміка, який ми бачимо на консолі балкона.

Чудові ворота біля будинку Вайсенберга (зараз обласний відділ охорони здоров’я) та будинку Якубовського по вул. В.Чорновола, а також дверні грати й поручні сходів виготовила родина Володимирських. На фото ворота будинку Вайсенберга. На них видно ініціали – ДВ (Доротея Вайсенберг) та СВ (Самуїл Вайсенберг). І Доротея, і Самуїл були лікарями-гінекологами.

Крім родини Володимирських був в Єлисаветграді відомий коваль Микола Петренко. Він працював в унікальній на той час методиці: на цільний лист металу накладалися деталі, малюнок. На фото ми бачимо одну з робіт майстра - грати біля будинку колишнього бухгалтера заводу Ельворті Олександра Тарановського. (Вулиця Жовтневої революції, 37). На хвіртці його будинку викувані ініціали «АТ», біля дверей карниз – коло, нібито пробите стрілою.

Майстри майстерні Миколи Петренка створили чудові малюнки грат і дверей Кафедрального собору і Ковалівської церкви, а також декілька грат на вулицях Дворцовій, Пушкіна, Жовтневої революції . На вулиці Пушкіна є хвіртка з зображенням райського дерева. На жаль, не зберіглася одна з найкращих робіт Петренка – копія грат з парку Тюільрі роботи самого Людовика ХІІІ (разом з ковалем Шарлем Пюррі). Ці грати прикрашали будинок Гунькіних (на розі вулиць Дворової та Декабристів). На фото грати з вулиці Дворцової.

Вулиця Дворцова
(будинок СБУ)

Кафедральний собор (Різдва Пресвятої Богородиці). Грати виконали в майстерні Миколи Петренка. Ініціали “Я” й “К” значать “Яків Караманенко” – ім’я та прізвище старости церкви, який замовляв грати та ворота.

Часто зустрічається в Кіровограді ковка, яку називають «Вірність». Орнамент ковки - це дванадцять колець і стріл, що пролітають поруч. Вадим Смотренко пов’язує це з сюжетом «Одісеї» Гомера. Коли до Пенелопи сватались женихи, то вона пообіцяла, що вийде заміж за того, хто зможе натягнути лук Одісея й вистрілити таким чином, щоб стріла пролетіла через дванадцять колець. На фото - Кіровоградський колегіум.

Вадим Смотренко багато років робить малюнки металевого декору. На жаль, деякі твори ковалів не збереглися. Ми їх можемо побачити лише на малюнках Вадима Васильовича. Головне бажання краєзнавця – зберегти те, що залишилося. Фото і малюнок - хвіртка-грати на вулиці Пушкіна, 77.

Серед малюнків Вадима Смотренка є роботи єлисаветградського архітектора Якова Паученка – вони дуже легкі та витончені, наприклад, огорожа лікарні Святої Анни.

Малюнки Вадима Смотренка (грати на сходах будинку на вулиці Тимірязєва. Вул. Пушкіна, 79 ) та фото грат на сходах колишнього будинку Дружиніна (казначейство).

А ці грати, розповідає Вадим Васильович, він особисто врятував, коли Їх несли на металобрухт.

А рятувати є що. Тільки в історичній частині міста зберігається більше 150 зразків ковальського мистецтва. Більш як 80 з них – оригінальні й неповторні роботи. Це своєрідний музей під відкритим небом, вважає Вадим Смотренко.

Поруч зі старими з’являються нові грати, як, наприклад, ми бачимо на балконах будинків по вулиці Дворцовій.

Ці витончені роботи художньої ковки (грати на балконах та сніговий парапет) прикрашають будинки на вулицях Декабристів, Дворцовій, Гоголя.

Рік за роком Вадим Смотренко досліджує архітектуру нашого міста. За особистий внесок у розвиток краєзнавчого руху, збереження та популяризацію національної історико-культурної спадщини на Кіровоградщині у грудні 2008 року йому присвоєне почесне звання «Ветеран краєзнавчого руху на Кіровоградщині».

Знавець єлисаветградських старожитностей, ведучий теле- та радіопередач з історії рідного краю Вадим Васильович має неабияку поетичну душу. Своє коріння вона бере в тій сімейній традиції, в якій виховувався В.В. Смотренко. Як наголошує він сам, поезія була культом в його родині. Це не дивно – батьки вчителювали. Батько розмовляв виключно українською, мати відповідала російською. А бабуся знала стільки пісень та хрестоматійних віршів, що сучасний професійний фольклорист навіть позаздрив би. Вона ж прищеплювала онукові добре ставлення до людей і до природи.

Вадим Смотренко все життя пише вірші, він член обласного літературного об`єднання «Степ» з 1954 року. В 2010 році в Центрально-українському видавництві вийшла збірка віршів поета Смотренка «Не мысля гордый свет забавить». Все своє життя вчитель Вадим Смотренко писав вірші, просто так, для себе, не заради слави чи грошей, а тому що не міг не писати. Найдавніший опублікований його вірш датований 1965 роком. По його віршах можна прослідкувати історію і його власного життя і життя нашого міста. А його поетичний репортаж «Кіровограде, рідний мій!» - про долю власну, міста, країни та змушує замислитись над багатьма речами…