Художньо-меморіальний музей
О.О.Осмьоркіна презентує виставку творів заслуженого художника України
Григорія Гнатюка «Графічні одкровення Григорія Гнатюка» до Дня художника в
рамках музейного мистецького проєкту «Лауреати обласної премії в сфері
образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна».
Ініціатива влаштування виставки належить Світлані Ушаковій –
завідувачці відділу мистецтв Обласної універсальної наукової бібліотеки ім.
Д.І.Чижевського, лауреатці обласної премії у сфері образотворчого мистецтва
та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна в номінації «мистецтвознавство
та історія мистецтв» у складі авторського колективу (2018). Цю ідею вона
запропонувала декілька років тому провідному науковому співробітнику
художньо-меморіального музею О.О.Осмьоркіна, фаховому мистецтвознавцю,
заслуженому художнику України Андрію Надєждіну, який після наукового
вивчення наданих йому понад півтисячі графічних начерків і ескізів
заслуженого художника України Григорія Гнатюка з приватного зібрання
художника Олександра Кривка – викладача художньої школи імені О.О.Осмьоркіна
міста Кропивницького, клірика храму Святителя Миколая Чудотворця, лауреата
обласної премії у галузі архітектури, геральдики та вексилології і
декоративно-прикладного мистецтва імені Якова Паученка у номінації «декоративно-прикладне
мистецтво» (2020), обрав понад півтори сотні малюнків для виставки та
написав мистецтвознавчу статтю до каталогу виставки «Графічні одкровення
Григорія Гнатюка». На жаль, презентувати виставку до Дня художника в 2021
році завадив карантин, а в 2022 році Андрій Надєждін 19 жовтня раптово пішов
із життя.
Науковці музею вирішили довести справу свого колеги до
логічного завершення і презентувати його останній мистецький проєкт, який
охоплює весь спектр 27-річної успішної науково-мистецтвознавчої діяльності
Андрія Надєждіна – двічі лауреата обласної премії у сфері образотворчого
мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна саме в номінації
«мистецтвознавство та історія мистецтв» (2010) та у складі авторського
колективу (2019).
Ця виставка присвячується пам’яті талановитих митців
заслужених художників України Григорія Гнатюка та Андрія Надєждіна,
творчість яких сповнена загадок, символів та знаків, а їх мистецький світ
для інтелектуалів, які через пізнання минулого намагаються зрозуміти сенс
сучасного життя й за можливості спробувати передбачити прийдешнє людської
цивілізації у безмежному всесвіті.
Експозицію виставки складають малюнки заслуженого художника
України Григорія Гнатюка, за припущенням кінця 1990-х – початку 2000-х років,
виконані олівцем, тушшю, гуашшю, сангіною, кульковою ручкою на папері
різного формату А4 та А5 у авторській манері в різних образотворчих жанрах,
які є своєрідною творчою лабораторією художника у відтворенні життя людини
та її духовного світу.
Гнатюк Григорій Михайлович (18 червня 1951 – 10 жовтня
2012), село Небелівка Новоархангельського району, нині Новоархангельської
громади, Голованівського району Кіровоградської області.
Заслужений художник України (2009). Член Національної Спілки
художників України (1987), живописець, графік. Лауреат обласної премії у
сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра
Осмьоркіна в номінації «новітні спрямування» (2006).
Закінчив Харківське державне художнє училище, нині
Харківський фаховий вищий художній коледж, живописно-педагогічне відділення
(1975). Працював художником-оформлювачем в художньо-виробничих майстернях у
місті Чита, нині Забайкальський край, РФ (1975-1979) та Кіровоградських
художньо-виробничих майстернях Художнього фонду Української РСР, нині місто
Кропивницький (1980-1987).
Виставкову діяльність розпочав з 1987 року. Учасник
всесоюзних, республіканських, всеукраїнських, міжнародних виставок –
Всесоюзна виставка творів молодих художників «Молодь країни» (1982), «Сучасний
радянський живопис» (1987, Токіо, Японія), Міжнародна виставка-бієнале «Імпреза
- 89» (1989, Івано-Франківськ), «Сучасне українське мистецтво в Канаді»
(1990), Всесоюзна виставка-бієнале станкової графіки «Калінінград - 90»
(1990, РФ), Виставка «Мистецтво в тіні серпа і молота: соцреалізм і
нескорене мистецтво з України» (1992, Мюнхен, Німеччина), Виставка «Барви
степу» до 20-річчя Кіровоградської обласної організації Національної Спілки
художників України (2009, Київ).
Персональні виставки експонувалися в Кіровограді, нині
Кропивницький (1986, 1987), Києві (1989, 1990), Австрії (1998). Твори
зберігаються в Дирекції художніх виставок Міністерства культури та
інформаційної політики України, Музеї мистецтв та Художньо-меморіальному
музеї О.О.Осмьоркіна в Кропивницькому, Галереї сучасного та
східноєвропейського мистецтва «Червоний квадрат» (Лондон, Велика Британія),
приватних збірках в Україні та за кордоном.
Для творчості характерні філософічність, глибокий психологізм,
своєрідне поєднання української народної традиції та західно-європейського
постімпресіонізму з яскраво вираженим індивідуальним стилем, який за
допомогою звичайних засобів образотворчої мови створював нову художню
реальність.
Протягом багатьох років живописні твори художника
експонувалися в Обласній універсальній науковій бібліотеці ім.
Д.І.Чижевського в Кропивницькому. Авторський колектив бібліотеки у складі
Світлани Ушакової, Людмили Іванцової та Елеонори Янчукової за створення
серії альбомів «Надія Падурська. Любов до життя» (2015), «Григорій Гнатюк.
Небелівські пасторалі» (2017), «Володимир Кир’янов. Реальність нереального»
(2018) нагороджені обласною премією у сфері образотворчого мистецтва та
мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна в номінації «мистецтвознавство
та історія мистецтв» (2018).
Графічні одкровення Григорія Гнатюка
Я не випадково чи по незнанню
використав старовживане слово «одкровення» в назві статті, адже воно досить
точно і об’ємно передає атмосферу творів, з якими ви зустрінетеся на
виставці. Ми звикли до постулатів Гнатюк – філософ, Гнатюк – спостерігач,
пілігрим життя, захоплений європейським Гогенізмом. Та й дійсно – як окремі
моменти живописної мови, так і їхні долі в чомусь схожі. Як для Поля Гогена
Таїті, так і для Григорія Гнатюка його рідне село Небелівка до якогось часу
було своєрідним рятувальним човном. Як і Гогена його спіткало розчарування:
«Село не виправдало його сподівань. Небелівка дитинства відійшла у минуле
назавжди, те, що він бачив щодня, не надихало й не обнадіювало. Можливо,
воно дало йому хоча б творчу свободу? «Ні, – заперечував художник. – Вільним
можна бути всюди, потрібне лише бажання і мужність залишатися вільним.
Просто Небелівка покликала до себе. Можливо, це голос дитинства, можливо,
якісь ідеалістичні надії, можливо, ще щось. Але жити далі у місті я просто
не міг. Тут мені теж нелегко, у Небелівці я пройшов школу виживання, причому
не як художник, а як людина. Ось стоїть телевізор, то це, слава Богу, що
світло не вимикають. А було всього. Я за ці роки, що живу в селі, фактично
перетворився на лопату, мною можна землю копати. Але художником бути не
перестав, я ним залишаюсь». Останні слова підтверджували фарби на столі,
перевернуті тильним боком листи паперу із якимись зображеннями, які він
довго не погоджувався показати, але згодом усе ж показав деякі з них. Це
було не село…», – пише заслужений журналіст України, мистецтвознавець
Броніслав Куманський в статті «У лабіринтах Гнатюкових рефлексій», згадуючи
свою останню зустріч з художником за два роки до його трагічної смерті.
І дійсно графічні роботи, які зусиллями друзів митця Світлани
Ушакової, Людмили Іванцової, Федора Лагна за допомоги Отця Олександра (Олександра
Кривка) та сердешних шанувальників неординарного таланту Григорія Гнатюка
дійшли до нас в реальному вимірі, відкривають іншу сторону його творчості і
глибину осмислення світового улаштування, представляють художника яскраво
емоційного, активного шукача сенсу життя, співпереживаючого серцем і душею
долю людства.
Виконані в різноманітних матеріалах і техніках рисунки і начерки відкривають
нам дорогу до світу його можливих картин. Сповнені співчуття і болю, великої
любові до людини, як особистості, що заблукала у космічному просторі,
знайшовши прихисток на планеті Земля. Саме такими загальнопланетарними
постають його почерпнуті з життя художні образи. Я б назвав ці рисунки
своєрідними портретами невловимого, портретами душ.
Душа – це ефемерне поняття – в численних графічних пошуках
Григорія Гнатюка постає як втілений в різних тілесних інтерпретаціях реально
існуючий факт. Гортаючи й передивляючись малюнок за малюнком величезну, яка
іноді здається безкінечною, галерею образів та тем, невимушено виникає
відчуття походу колами «Божественної комедії» Данте Аліг’єрі. Чистилище і
Ад, Райські кущі та вигнання з Раю і постійні митарства – душевні, духовні,
фізичні втілені в кохання і романтичні захоплення, розчарування і відчай і
постійний особистий пошук художника точок спорідненості зі світом і
особистого мистецького самовдосконалення.
В кожному зображенні чоловічих і жіночих фігур, які можливо
стали або могли стати героями його картин – постає сам художник зі своїми
роздумами про життя і смерть, неясність сенсів існування і невловиму красу
природи, невідомо ким і як створену, яка, в кінці кінців, залишається
головним джерелом його натхнення.
Особливість графічних творів Гнатюка не в трепетному,
чуттєвому животоку ліній, живописності плям та об’ємів композиційних груп чи
майстерності руху олівця, яку митець демонструє з усією професійною
переконливістю, а в емоціях, психологічних алюзіях та історичних і часових
віддзеркаленнях, які вони доносять до нас. Все інше – лише засоби і форми,
народженні високою чутливістю власного таланту, мистецьким досвідом та часто
болючим співпереживанням навколишнього світу.
Загальний масив малюнків можна умовно поділити на понад два
десятки тем. Звісно, ми не знаємо, яким чином це зробив би художник, як і
точний часовий термін написання творів, виконаних, за свідченням Світлани
Ушакової, після творчої поїздки художника в Австрію, але самі зображення та
форма художньої мови, вибір матеріалу вказують тематичні напрямки, серед
яких яскраво вирізняються сюжети «Розмови за столом», в яких наявно звучить
перегук з іконографією Трійці Ветхозавітної, численні начерки жіночих фігур
та портретних образів, де виразно прочитуються моменти особистої
зацікавленості настроєм, поведінкою та динамікою образів, картинні
композиційні пошуки, наповнені не лише уявою художника, а й своєрідним
мистецьким прагматизмом, що проявляється у означенні словами кольорової
партитури майбутнього твору. Нерідко пропоновані сюжети перетинаються з
класикою образотворчого мистецтва. Пітер Брейгель, Ієронім Босх з
фантастичними апокаліпсичними мотивами, вираженими через картинки життєвого
побуту, неначе визирають з-під його графічних аркушів, вказуючи на вічність
тем, які турбують художника. Одну з серій, виконаних в техніці рисунку
вугіллям, я так і означив як «Сад насолод», маючи на увазі однойменний твір
Ієроніма Босха. Звісно, у Григорія Гнатюка немає фантастичних тварино-людей
чи монстрів, але той настрій фатальності життєвого вибору людства, над яким
висить пропонована Біблійною історією тінь гріха первородного, неначе
виривається з невеликих аркушів, перетворюючи душевні переживання художника
в сповненні трагізму образи людей, приречених любити і страждати, кохати,
народжувати і помирати, перетворюючись на земний порох.
Взагалі, думка про існування Гріха як явища, життя, як
ситуації вибору без вибору, проходить своєрідним рефреном у всіх
представлених графічних роботах митця. Гріх – це фатальна помилка чи
свідомий вибір людства? Саме таке питання, на мою думку, ставить перед собою
художник. І можливо саме тому жіночі образи стають об’єктами його художніх
заміток та картин. Це не лише мати, кохана, берегиня, ой о й Єва, яка
спокушає Адама. А можливо все навпаки і це Адам, слідуючи своїм бажанням,
обрікає Єву на муки народження, на вигнання з Раю та довічні страждання.
Можливо саме тому жіночі образи Григорія Гнатюка такі самотні навіть у
оточенні людей, заглиблені самі в себе, як в серії, яку я умовно назвав «Меланхолія»,
адже перебуваючи у всесвітньому просторі мистецтва, важко не згадати образи
Альбрехта Дюрера чи «Любителька абсенту» Пабло Пікассо.
Знову звертаюсь до публікації Броніслава Куманського як
реального свідоцтва: «Григорій Михайлович жив важко. За життя його називали
«небелівським анахоретом». Не варто гадати, наскільки він перейнявся
переконанням Шопенгауера, що «лише в самотності можна бути вільним», –
художник не вступав у філософські дискусії. Однак книга німецького філософа
постійно лежала у нього на столі. Інтер’єр його небелівської оселі являв
собою звичайну кімнату у старому сільському будинку, заставлену баночками з
фарбами та заваленим різними речами патріархальним столом, котами на
незастеленому ліжку, розкиданими листами ватману, опертими на стіну
підрамниками і картонами, репродукціями з Гогена, Матіса, рубльовської «Трійці»
на стінах. На старенькій етажерці стояли монографії про видатних митців,
починаючи від Мікеланджело, а з художньої літератури – Леся Українка,
Фолкнер, Андреєв, далеко не випадкові автори на книжковій полиці Гнатюка». І
ще: «Матеріально – це підтоптана хата, дванадцять соток городу, стара груша
і три яблуні. Та ще коза. От і вся маєтність. Так мешкав на початку двадцять
першого століття неординарний, мічений Богом художник, якого вже бачили в
Японії, Канаді, Німеччині, Австрії, котрого бачила й Україна, побачила та й
якось забула».
А Світлана Ушакова в публікації письменника Василя Бондаря «Пасторалі
про Григорія Гнатюка» згадує: «Минулими роками щонайменше тричі на рік з
друзями я провідувала його в Небелівці – на два-три дні. Ночували в нього,
козу доїли. Він її, до речі, до свого способу життя призвичаїв – вона один
раз в день доїлася. Сам він вів життя затворницьке – бірюк та й годі. І не
дуже хотів допускати людей до себе… Він не терпів найменшого наставництва,
ми про це знали і ніколи в стосунках не дозволяли собі найбезневиннішого
повчання чи тиску».
Він не сприйняв міста, як місця для життя, і в той же час
складно жив у селі, ой ого думка давно вилетіла за межі тих мотивів, які сам
називав пасторальними. Як художник він перебував у постійному пошуку
життєвих рівноваг, але суспільство не зважало його глибинного «хутірського»
начала, вбачаючи в ньому лише дивакуватого відлюдника.
Осінь, вітер зриває пожовкле листя, і воно летить, у простір всесвіту.
Розповідають, що він просто їхав велосипедом і, не
втримавшись на рамі, став осіннім листям. Та яка різниця, як це відбулося.
Наш світ втратив ХУДОЖНИКА.
Скільки їх, талановитих і яскравих, майже невідомих і до часу забутих, ховає
від нас швидкоплинна щоденність. Чи навчимося ми колись поціновувати своїх
митців – питання риторичне. В часи стародавні їх убивали можновладці, щоб не
дай боже не намалювали щось краще сусідському князю, у віці ХХ-м
розстрілювали, аби не збурювали думками про духовні вольності суспільний
мозок, а у столітті ХХІ-му їх стало прийнятним не помічати. І дійсно, навіщо
всі ці картини? На хліб їх не намажеш, веселощів від них мало, танцювати
вони не вміють і «мурку» не заспівають, ну так, хіба, що дірку на стіні
затулити. Художник, як сміття епохи грошових знаків. Цинізм зашкалює. Тепер
це називають здоровим прагматизмом, ймовірно передбачаючи наявність
прагматизму хворого. Рух, рух, рух – біг за грошима, славою, щастям в кінці
кінців…
Сучасна виставка графіки Григорія Гнатюка в
художньо-меморіальному музеї Олександра Осмьоркіна – вияв поваги до його
творчості людей, яким він ніколи не був байдужим, та професійної
зацікавленості творчістю оригінального, неповторного митця, ім’я якого стало
частиною історії сучасного образотворчого мистецтва України.
Серпень 2022 року.
Андрій Надєждін – заслужений художник України,
мистецтвознавець, провідний науковий співробітник
художньо-меморіального музею О.О.Осмьоркінав |
