Персональна виставка творів одеського митця члена Національної Спілки художників України Григорія Вовка «Метаморфози графічних образів» презентується в рамках мистецького проєкту «В майстерні художника», який має на меті популяризацію творчості українських митців і передбачає влаштування персональних виставок та видання каталогів з інтерв’ю-роздумами художників про мистецтво та життя, репродукціями творів, які яскраво відображають їхні творчі пошуки.
    Експозицію виставки складає тридцять один графічний твір із серії авторських малюнків гелевою ручкою Григорія Вовка філософсько-теологічної тематики, створених у 2012-2021 роках, які митець передав до фондів художньо-меморіального музею О.О.Осмьоркіна у 2021 році. Доповнюють виставку фото художника з особистого архіву – в майстерні, на вернісажах, на пленерах в Одесі та Кропивницькому, в т.ч. під час Національного мистецького фестивалю «Кропивницький» (2018).
    Вовк Григорій Петрович народився 13 липня 1954 року в м. Полтаві. Живе і творчо працює в м. Одесі. Член Національної Спілки художників України (2017) та Асоціації художників-християн. Закінчив Одеське державне художнє училище ім. М.Б.Грекова, нині Одеський художній коледж імені Митрофана Грекова, живописний факультет, викладачі Володимир Криштопенко та Сергій Лукін (1979) та Християнський гуманітарно-економічний університет, м. Одеса, теологія (2006).
    Магістр теології, викладав теологію і дизайн, сім років був деканом факультету графічного дизайну Християнського гуманітарно-економічного університету, м. Одеса
    Учасник всеукраїнських та міжнародних художніх виставок і пленерів, переможець всеукраїнських конкурсів з живопису та графіки. В творчому доробку понад півсотні персональних виставок, які експонувалися в різних містах України.
    Твори зберігаються в художніх музеях Одеси, інших українських міст, в т.ч. музеї мистецтв та художньо-меморіальному музеї О.О.Осмьоркіна в Кропивницькому, приватних колекціях в Україні, зокрема, відомого одеського колекціонера й мецената Михайла Кнобеля, та за кордоном.
    За визначенням самого художника, він – нонконформіст, монументаліст, живописець, графік, поет, а направленість в його мистецтві – духовний інтенсивізм та бінарний абстракціонізм, у радянські часи брав активну участь у «квартирних» виставках, входив до Творчого Об’єднання Художників (ТОХ м. Одеса).

    «Саме цим визначенням – “духовний інтенсивізм” – художник-нонконформіст Григорій Вовк називає свій стиль у мистецтві. У кожної творчої особистості, безумовно, є власний погляд на життя, на час, у якому випало жити, й те індивідуальне бачення по-особливому реалізується в художнім набутку, підпорядковуючи собі всю силу й специфічність таланту. Художник – це завжди новатор, який розуміє Всесвіт як екзистенційний простір і змушує нас дивитися зовсім іншими очима на речі, які видаються простою декорацією або й надто буденними…
    Творча манера художника Григорія Вовка формувалася під впливом одеської мистецької школи. Саме в цей час, наприкінці 1970-х рр., молодого художника і привабило середовище творчих новацій, експериментальних технік. Він потоваришував із багатьма представниками андеґраунду – О.Стовбуром, В.Цюпком, В.Хрущом, В.Маринюком, М.Новіковим, В.Наумцем, т. зв. “невідформатованими” творчими особистостями, сам розвивався в цьому напрямку. Саме там, у гурті одеських нонконформістів, формувалися новий світогляд, неофіційне ставлення до мистецького соцреалізму й пошуки нової на той час виражальної художньої мови. Це становлення принципово нового відбувалося через складний та самозаглиблений процес пошуків свого творчого “Я”.
    Григорій Петрович багато й напружено працює, вдається до експериментів, у чомусь оновлює традицію. Свої почуття, сприйняття й розуміння художник намагається передати через різні форми зображення: в тих чи тих техніках і видах візуального мистецтва, вдало доповнює які графіка, інсталяція об’єктів, дрібна дерев’яна кольорова скульптура. “У мене ж у різних видах виробився свій стиль. Усі мої роботи мають спільну лінію, – підтверджує митець, – буває, що можна працювати в реалістичній манері, або в зовсім іншій манері імпресіоністичній, а потім є змога попрацювати абстрактно”.
    Художній світ обдарованого земляка тематично багатогранний і різноманітний, діапазон змістового вираження так само доволі широкий: це і реалістичні сюжети, і експресивні портретні образи, і геометричні абстракції, й інсталяції, в яких порушені соціальні проблеми сучасності. Споглядаючи ці творчі феномени, розумієш, що треба мати дуже вишуканий художній смак і не менш виразну емоційну творчу наповненість, щоб у такому багатопластовому втіленні – поєднанні ліній та символів – створювати світ краси, надаючи кожному творові неповторності власного художнього стилю…
    За роки мистецької діяльності в нього сформувалася індивідуальна художня мова, власний стиль. У жодному словнику ми не знайдемо визначення художнього інтенсивізму, але сам майстер так його трактує: “Духовний інтенсивізм пов’язаний тільки з позитивом. По-перше, він пов’язаний з духовними переживаннями і чистотою душі, а по-друге, це індивідуальна потреба сприймання життя і передачі його через емоційну сферу, через колір, різні напівтони, співчуття у творчості. Я, наприклад, пишу картини олійними фарбами, потім працюю аквареллю, потім роблю графіку, після цього складаю вірші, потім філософські думки і ще теологічні висновки роблю. І ця плеяда чергування одного, пов’язаного з іншим, і називається «духовним інтенсивізмом»”. Духовний інтенсивізм – це напружена безперервна творчість і водночас арт-терапія. Художник переконаний, що в картини мусить зародитися душа, яка потім подарує безсмертя творцеві. Його картини живі й різні, побудовані на динаміці, безкінечному процесі руху. Особливо ж важливо для художника – швидко зафіксувати враження у формі та кольорі.
    Власною творчістю Григорій Вовк хоче змусити глядача не просто сприймати звичні речі та споглядати картини, а мислити активно, співпереживати.
Григорій Вовк – особистість харизматична і гармонійна, крім візуального мистецтва, свої думки, відчуття він передає в поетичних творах, які не раз друкувалися в різних збірниках…
    Найбільше натхнення для автора – Біблія, він і вважає себе релігійним митцем, а у творчості постійно звертається до найголовнішої книги людства. Ціла серія картин засвідчують трепетне ставлення митця до образів християнства. Пророки у Вовка – наче втілення болю й переживання, вони народжені фантазією як відгук на Слово Боже та знак мудрості, котра спонукає до роздумів і співчуття. Митець розуміє творчий процес як духовний ріст, а художні твори, що черпають сили в минулому, переносять життєтворчу енергетику і в майбутнє…
    За словами Григорія Петровича, творчий процес – це безкінечний шлях удосконалення: удосконалення майстерності, особистісного сприйняття й розуміння навколишнього світу та й, урешті, власної особистості. Його творчі набутки допомагають людині відкрити методи саморозвитку й духовного пізнання через активне мислення.
    Філософія творчості Григорія Вовка, якою він щедро ділиться з глядачем, ґрунтується на тісній взаємодії мистецтва й життя, на безперестанному пошуку нових форм мистецького мислення з метою передати сучаснику свої емоції, почуття, думки та постійне “прагнення до духовної досконалості, поєднання здорової народної моралі з високим розумінням людського призначення”.
    Григорій Вовк віднайшов власну художню мову і в графіці (улюблена техніка тут – малюнок кульковою ручкою). Графіка, як запевняє автор, доповнює його основну зацікавленість живописом. Графічні листки вражають лаконізмом форм, багатим відтінком чорного кольору й не залишають споглядачів байдужими. Його цикл графічних робіт “Біблійні мотиви” можна навзати квінтесенцією людських почуттів, духовних спрямувань».
    Із статті Валентини Орєхової «Духовний інтенсивізм Григорія Вовка». Науковий публіцистичний художньо-літературний альманах Полтавського національного педагогічного університету імені Володимира Короленка «Рідний край». 2012. № 2 (27). С. 156-163

    «Григорій Вовк – художник-самітник, самодостатній, індивідуальний, часом схильний до епатажних, продуманих витівок у дусі футуристів... Це мистець «ренесансний» у тому сенсі, що він проявляє себе у різних іпостасях: як живописець, графік, поет, дизайнер, педагог, теолог, звертається до різних технік і жанрів. Тож і в мистецтві працює на перетині цих видів духовної діяльності. Як теоретик, намагається також осмислювати власну творчість, своє місце в багатоманітному сучасному мистецтві, визначивши її містким терміном «духовний інтенсивізм».
    Вовк-художник надає великого значення слову, що видно із назв його робіт, у яких вгадується філософсько-теологічний склад розуму автора: «Передчуття», «Зіткнення з думками», «Зітхання», «Тридцятий срібник», «Перешкода», «Світло, що наближається», «Переживання пророка», «Пророк. Розірваний простір» тощо.
    Графічна серія представлених робіт охоплює, переважно, останні п’ять років творчості майстра, в якій домінує біблійна тема пророків-ясновидців, раніше живописно ним інтерпретована. Породжені всеосяжною авторською думкою та передчуттям, ці персонажі ніби прагнуть вийти за межі існуючого часу й простору. Це портретні метаморфози, деформовані обличчя, що набувають ірреального стану. На перший погляд нагромадження форм може видатися абсурдним, а трактування деяких персонажів, якщо абстрагуватися від умовності мистецтва, часом балансує на межі божевілля.
    У формотворчості мистецтво художника висхідне від фігуративу. Його портрети, як мовилося, це дуже деформовані обличчя, у яких глядача прив’язує до дійсності хіба що зображення очей – недовірливо-насторожених, самозаглиблених, сповнених страждання чи відчаю. Це погляд людини, яка прагне втекти від реальності, для якої остання є певним фізично та психологічно окресленим станом. Маємо яскравий приклад екзистенційного мистецтва…»
     Із статті Володимира Кудлача «З реальності – у незвідане». Газета «Чорноморські новини», № 84 (21656), 22 жовтня 2015 року, м. Одеса