Виставка малюнків Миколи Костенка «Маріупольська Жар-птиця» – художній щоденник 14-річного юнака про жахливу війну РФ проти України в його рідному місті Маріуполі Донецької області.
    «Малюнки сина з Маріупольського підвалу. Можна спостерігати як розвивалися події. Від «майже спокійних» перших днів до боїв біля будинку. І саме спокійне місце – підвал. Всього 21 день без світла, води, їжі», – саме так написала на своїй сторінці в соцмережі його мама Галина Ізотова – майор поліції, начальник відділу профорієнтаційної роботи Донецького державного університету внутрішніх справ, що перемістився з Маріуполя до Кропивницького.
    Завітавши до художньо-меморіального музею Олександра Осмьоркіна в якості учасниці арт-проєкту Художні студії на тему: «Портрети сучасників на тлі війни», Галина Ізотова розповіла про свого сина – учня 8-го класу Маріупольської школи №3, куди вони переїхали у 2014 році з Донецька, і показала на екрані власного смартфону його малюнки, на яких він фіксував свої думки, хвилювання, уяву про те, як все відбувалося на вулицях міста під страшними обстрілами та вибухами, а ще фото розбомбленого будинку і дітей друзів, серед яких був і її син, які попри всі жахіття посміхалися, смакуючи шоколадними снікерсами, що так несподівано їм дісталися, і вірш, написаний і викладений на сторінці в Instagram молодою учителькою фізики та інформатики Марією Угринчак з Коломийщини, яку надзвичайно вразили малюнки та історія маріупольського хлопчика, що дивом дістався до Івано-Франківська. Тоді й виникла ідея влаштувати виставку дитячих свідчень про страшну війну дорослих.
    Основу віртуальної експозиції складають 12 малюнків про війну Миколи Костенка. А доповнюють її творчі доробки юного художника з мирного життя, адже він є успішним вихованцем зразкового художнього колективу студії образотворчого мистецтва «Жар-птиця» Маріупольського міського Палацу естетичного виховання, переможцем численних міських та обласних конкурсів дитячого мистецтва – «Дитячі фарби Приазов’я», «Квіти Маріуполя», «Моє рідне місто», «Світ краси та фантазії», «Правила дорожнього руху». Недаремно керівник студії Олена Бурлаченко, надсилаючи по Viber для майбутньої виставки свого учня його малюнки, дипломи та фото, оптимістично написала: «Навчався та буде навчатись!!!»
    Презентуються на виставці і фото з родинного альбому, на яких Микола з батьками, з друзями на природі, на піщаному березі Азовського моря і зі своєю чотирилапою улюбленицею, про яку Галина Ізотова також створила пост: «Коли сину було 10, нам подарували «мінічку» чиха, вона важила в 3 місяці – 200 гр. Зараз сину 14, їй 4 роки. Син змінився, він розуміє відповідальність поводження з мікро собачою. А вона його захищає від нас з чоловіком (з приводу уроків). І це наша була віддушина, коли знищували Маріуполь, а ми були у підвалах. Вона гріла сина, а в нього була ціль її зберегти і себе».

Нас було троє, а стало дванадцять.
Ми з Маріуполя дісталися землі.
Ніколи і нікому не бажаю знати,
Як проживали ми жахливі дні.
Три тижні стали для нас цілими роками.
Ми кілька різних місць змінили за цей час.
Завжди, так поруч з нами, прилітало.
Усі будинки руйнувались на очах.
Спочатку вимкнулося у нас світло,
Згодом вода, а найстрашніше - газ.
12 градусів морозу було,
Ніяк не зігрівало все це нас...
Дуже раділи, коли сніг із неба падав,
Бо можна було роздобуть води.
Мій син в підвалі малював малюнки,
Як проходили вуличні бої...
Наші військові з усіх сил оберігали,
Що де знайдуть, ділилися завжди.
Одного дня так снікерси допались.
З якогось складу випадково ті знайшли.
Так страшно було, літаки у небі
Скидали бомби всюди, де могли.
І вже не раз ми із життям прощались,
Не вірили, що лишимось живі.
Та найжахливіше - це мертві люди,
Їх так багато в місті вже було.
Спочатку ще встигали їх ховати,
А згодом - нереально вже було...
Ми вижили, тепер ми - у безпеці,
Та серце своє залишили всі там.
Ми так красиво місто збудували,
А ці падлюки зруйнували усе нам.
Блокадний Маріуполь - це найгірше,
Що зараз в Україні в цей час є,
Ми просимо усіх людей молитись,
Щоб хлопці залишилися живі.
Їм дуже тяжко, просто неймовірно,
Вони вже, бідні, з голоду падуть.
За нашу неньку, рідну Україну,
Свої життя там у бою кладуть...
Тепер ми тут, одна вже є родина,
Ми пережили пекло на землі.
Хай мир наступить в нашій Україні
І хай усі залишаться живі!

Марія Угринчак
11.04.2022